Атака на Церкву Христову – 2018: чи долучиться Фанар?

Нещодавно СПЖ із своїх джерел з'ясувала, що в Україні можуть бути відкриті подвір'я Константинопольського Патріархату. Яка ймовірність того, що це станеться і якими можуть бути наслідки?

СПЖ припускала, що сьогоднішні події навколо Церкви – не що інше, як всеосяжна та спланована атака на Церкву Христову в Україні. Мета цієї атаки абсолютно однозначна – знищити УПЦ в якості Церкви Христової і перетворити її на якийсь національно-політичний проект. Це так звана «мегамета». В ході її досягнення можна позбирати й інші політичні та соціальні бонуси: мобілізація радикально налаштованого електорату перед виборами, перенаправлення на Церкву народного невдоволення, призначеного владі, кількісне збільшення парафій неканонічних конфесій і т. д. Але головне – знищити в Україні істинне християнство.

Масштабність цієї атаки досить значна. Коротко нагадаємо основні її елементи.

По-перше, це загроза прийняття антицерковних законопроектів №№ 4128, 4511 і 5309, які, у разі прийняття, фактично поставлять УПЦ поза законом. Зараз про цю загрозу говорять менше, ніж влітку 2017 року, але вона зберігається. Прийняття законопроектів можуть форсувати в будь-який момент при виникненні (чи штучному провокуванні) відповідної суспільно-політичної ситуації.

По-друге, це кримінальне переслідування за церковну діяльність, як, наприклад, провадження прокуратури у зв'язку з невідспіванням загиблої дитини в Запоріжжі.

По-третє, це діяльність певних структур, які називають себе правозахисними, котрі знаходять різні юридичні вади в оформленні майнових чи інших прав православних громад та ініціюють розгляди в судовому чи адміністративному порядку. Наприклад, заява «правозахисника» Олександра Гумірова до НАБУ про нібито незаконну передачу Брянського храму в Дніпрі (в радянський час органного залу) громаді УПЦ.

По-четверте, це дії різних націоналістичних організацій по захопленню, блокуванню та загрозам знищення православних храмів. Дії організації С14 з блокування Києво-Печерської лаври та спроби підпалу Десятинної церкви – наочне тому підтвердження.

По-п'яте, це оскаженіла антицерковна кампанія в ЗМІ. Телеканали, газети та інтернет-видання не гребують і відвертим наклепом на Церкву, а вже якщо є якийсь неоднозначний інфопривід, на кшталт трагедії в Запоріжжі, то тут вже звинувачення вивергаються нестримним потоком. До речі, у зв'язку з Неділею про Страшний Суд, що була 11 січня, корисно замислитись про те, як буде цим людям: телеведучим, кореспондентам, журналістам, коли весь той бруд, який вони виливають на Церкву, буде свідчити проти них. Та й всім корисно про Страшний Суд замислитись...

По-шосте, це особи всередині УПЦ, в тому числі ті, що мають духовний сан, які в своїй критиці на адресу Церкви інколи перевершують і її відкритих недругів. Деякі з цих критиків голосно грюкають дверима та йдуть в розкол, деякі залишаються, продовжуючи сіяти спокусу серед віруючих.

І ось з'являється інформація про те, що в цій атаці на Церкву може з'явитись наступний елемент – Константинопольський Патріархат.

Як стало відомо, Фанар може в найближчому майбутньому відкрити свої подвір'я в Києві та у Львові, а в перспективі створити в Україні паралельну церковну юрисдикцію на основі УАПЦ. Подвір'я однієї Помісної Церкви на території іншої – це певний аналог дипломатичного представництва однієї держави на території іншої.

Найчастіше вони створюються в тих місцях, куди прямує значний потік паломників. Безліч людей необхідно прийняти, розмістити, вирішити їхні побутові та інші питання. Але з Туреччини в Україну не їдуть тисячі паломників для поклоніння святим місцям (паства Фанару в Туреччині – лише кілька тисяч осіб). Нікого ці подвір'я приймати та розміщувати не будуть.

Ще однією причиною для відкриття подвір'їв може бути інтенсивний діалог священноначалія, який змушує мати такий офіційний канал комунікації, як подвір'я. Але всі контакти між священноначалієм УПЦ і Константинополя і так здійснюються під час відповідних візитів. Ніякого інтенсивного діалогу, який би вимагав відкриття подвір'їв, між нашими Церквами не ведеться.

Ну, і третьою причиною може бути окормлення пастви однієї Помісної Православної Церкви на території іншої. Але невже в Україні проживає така велика кількість православних турків, що це вимагає відкриття подвір'їв одразу в двох містах?

Таким чином, ніякої об'єктивної потреби в цих подвір'ях не існує. З упевненістю можна припустити, що УПЦ не дасть своєї згоди на відкриття таких структур Константинопольського Патріархату на своїй канонічній території. І якщо Фанар все ж наважиться це зробити, то такі дії будуть розцінюватись як ворожі по відношенню до УПЦ.

Постає питання: кого й перед ким представлятимуть ці подвір'я, якщо вони все ж будуть відкриті. З ким контактуватимуть представники Патріарха Варфоломія в Україні і, головне, з якою метою? Ясно, що з розкольниками і з метою непристойною. Звісно, все це буде загорнуте в красиву риторику про «налагодження діалогу» та «сприяння подоланню розбіжностей» і т. п. Але всім зрозуміло, що справа йде з точністю до навпаки: подвір'я можуть викликати ще більшу міжконфесійну напругу і конфлікти. Відкриті вони можуть бути лише для того, щоб встановити в Україні паралельну церковну юрисдикцію по естонському варіанту.

Для такої паралельної структури необхідні кадрові, майнові та організаційні ресурси. Іншими словами, конфесія, що вже функціонує, яку Константинополь міг би включити до свого складу та визнати її канонічність. УПЦ КП вустами свого предстоятеля пана Денисенка відмовилась входити до чийогось складу, включаючи і Константинополь. Залишається УАПЦ. Ця конфесія вже намагалась приєднатися до Константинополя в 2009 р.



Але тоді не вийшло. А сьогодні шансів ще менше.

По-перше, тому що в 2009 році ще не відбувся Критський Собор 2016 року, який визнав ненормальність існування на одній території паралельних юрисдикцій. В документі «Православна Діаспора» йдеться: «Констатовано, що спільною волею усіх Святійших Православних Церков є по можливості якнайшвидше вирішення проблеми діаспори та її устрою відповідно до православної еклезіології, канонічної традиції та практики Православної Церкви. Констатовано також, що на сучасному етапі неможливий з історичних і пастирських причин негайний перехід до строго канонічного порядку Церкви, який передбачає перебування лише одного єпископа в одному місці».

Сам Критський Собор викликав у православному світі вельми неоднозначну реакцію. Патріарх Варфоломій прагне у будь-який спосіб переконати всі Помісні Церкви прийняти його як Всеправославний і навряд чи піде на таке грубе порушення постанов цього Собору.

По-друге, з 2009 року багатократно почастішали, особливо останнім часом, заяви Помісних Православних Церков про те, що вони визнають УПЦ в якості єдиної канонічної Церкви в Україні. Подібні заяви звучали й з вуст Патріарха Варфоломія. В умовах сьогоднішнього тиску на УПЦ підтримка канонічного Православ'я в Україні на міжнародному рівні істотно зросла. І така дія, як організація Фанаром паралельної юрисдикції, що явно спрямовано проти УПЦ, викличе однозначний протест в православному світі.

По-третє, Константинопольський Патріархат зараз має погану славу у турецької влади, яка його постійно утискає. Влада Туреччини проводить політику неоосманізму та м'якої ісламізації держави. Нинішній президент Реджеп Ердоган свого часу закінчив релігійний ліцей імамів-хатибів у Стамбулі, а правляча Партія справедливості і розвитку позиціонується як правоцентристська партія консервативного спрямування, орієнтована на іслам. Періодично в Туреччині піднімають тему видалення Константинопольського Патріархату кудись за межі країни, наприклад, на Афон.

До того ж, турецька влада зараз перебуває в дуже жорсткій конфронтації з політичними колами США, які надають заступництво Фанару. Плюс до цього, сьогодні вже остаточно поховані надії Туреччини на вступ до Євросоюзу, тож і звідти на допомогу чекати не доводиться. Все це змушує Патріарха Варфоломія всіляко виявляти лояльність владі, наприклад, офіційним схваленням військової операції «Оливкова гілка», спрямованої проти сирійських курдів.

По-четверте, організація паралельної юрисдикції в Україні – це ворожий акт не лише по відношенню до УПЦ, але й до РПЦ. І це буде сприйнято відповідним чином. Патріарху Варфоломію доведеться забути про надії визнання Критського Собору, про розвиток паломництва з Росії по святих місцях Константинополя (а це серйозні фінансові потоки), про клопотання перед турецькою владою та про допомогу від РПЦ і таких структур, як Імператорське Православне Палестинське Товариство. Чи погодиться Патріарх Варфоломій заплатити таку ціну за те, що йому будуть номінально підкорятися кілька сотень нечисленних парафій УАПЦ?

Вся ця історія з відкриттям подвір'їв Фанару в Україні виглядає як імітація певної діяльності, а не як справжні наміри Константинопольського Патріархату. І це може бути пов'язано з візитом на Фанар делегації Світового конгресу українців (СКУ), яку очолював її президент Євген Чолій.



Сама ця організація була створена у Нью-Йорку в 1967 р., тобто в розпал «холодної війни». І хоча зараз її штаб-квартира розташована в Торонто (Канада), вона зберігає зв'язки з політичними колами США. Делегацію СКУ на Фанарі приймали на дуже високому рівні. В прийомі брали участь: віце-президент Конференції Європейських Церков митрополит Еммануїл (Франція), єпископ Едмонтонський Іларіон (Канада), головний секретар Священного Синоду Вселенського Патріархату архімандрит Йоахім Білліс та інші високопоставлені особи. Такий високий рівень прийому свідчить про те, що візит на Фанар міг бути узгоджений з політичним істеблішментом США і Євген Чолій на переговорах з Патріархом Варфоломієм висловлював не лише свою думку та думку СКУ, але й заокеанських покровителів Константинопольського Патріархату. А цю думку не можна просто проігнорувати. От і пішла хвиля чуток про відкриття подвір'їв Фанару в Україні.

На те, що навряд чи це виллється в якісь конкретні кроки, вказує й сумбурність заяв зацікавлених осіб. Євген Чолій заявив: «Світовий конгрес українців закликає Вселенського Патріарха Варфоломія видати Томос про автокефалію Української Православної Церкви Київського патріархату». А водночас предстоятель цього самого Київського патріархату пан Денисенко заявив, що УПЦ КП не піде під владу Константинополя. Але як же тоді той зможе дарувати автокефалію?

Зважаючи на все вищесказане, уявляється малоймовірним, що Фанар зважиться на створення паралельної юрисдикції в Україні і відверто візьме участь в атаці на УПЦ з боку її недругів. Погано в цій всій історії те, що Церкву намагаються вкотре використати в політичних інтересах. В історії Константинопольського Патріархату таке траплялось неодноразово, але якщо ієрархи йшли на поводі у політиків, це завжди закінчувалось потрясіннями для Церкви. Залишається сподіватись на розсудливість фанаріотів і на те, що вони не дадуть втягнути себе в чергову авантюру.

Читайте матеріали СПЖ тепер і в  Telegram.